Напередодні Новорічних свят Володимир Литвин відвідав півтора десятка віддалених сіл на Новоград-Волинщині

Тиждень провів на батьківщині – Житомирщині. Відвідав у трьох районах (Новоград-Волинський, Ємільчинський, Баранівський) півтора десятка віддалених сіл. Багато спілкувався з людьми, заходив у школи, ДНЗ і ФАПи. У шість дитсадків передав телевізори, які налаштовані на дитячі програми. Звісно, виконав роль св. Миколая подарунками для дітей дитячих садків та окремих шкіл. Для ФАПів – дезінфікуючими засобами, тонометрами, пульсоксиметрами, захисними масками, рукавичками, костюмами для медиків. У пологове відділення у Новоград-Волинському довіз сучасний пеленальний столик з вагами, пелюшками, памперсами тощо. Також відвідав з подарунками сім’ю, яка виховує 8 дітей, позбавлених батьківської опіки.

Вкотре відчув і побачив наскільки гостро люди переживають клопоти й проблеми, що їх обсідають. На відміну від Києва, де все видається за досягнення й великі результати «несамовитої» діяльності влади. Прогресуюча бідність, безгрошів’я, непомірні платежі, стрімке здорожчання життя – це та інше сприймається вже як неприємна повсякденність.

Дивує й обурює, особливо на тлі переможних реляцій про небачені досі успіхи, й таке:

- зменшення освітньої субвенції для ОТГ на 2022 р. Це можна проілюструвати на прикладі Ємільчинської громади. У 2021 р. субвенція складала 89 млн, на 2022 р. потрібно, по бідному, 90 млн, а держбюджетом передбачено – 82. Декілька шкіл приречені на закриття. Тоді як шкільних автобусів для підвезення учнів в інші школи скрізь не вистачає, частина наявних вже дихає на ладан. Внутрішньорайонні дороги (часто – напрямки) за останні роки добили. Педагогам залишаються біржі для безробітних. Батькам – тривоги: як добиратиметься дитина у переповненому автобусі та чи взагалі він буде (для прикладу: на деяких маршрутах у «Богдани», як мені розповідають, «набивають» до 45-47 дітей. Про забезпечення бодай якогось супроводу чи нагляду за перевезенням немає й мови. Відповідальність – на батьках і директорах шкіл.

Фактично усі ОТГ поставлені перед необхідністю «оптимізувати» мережу освітніх закладів. Простою мовою – закриття багатьох. А скільки в них було вкладено, у тому числі й мною, зусиль для утеплення приміщень, заміни вікон, облаштування внутрішніх туалетів і т.п.

Ще один кричущий приклад: у Новороманівськиій школі (на Новоград-Волинщині), у якій навчається понад 200 учнів, а в дитсадку – 60 дітей, гострого характеру набула проблема з покрівлею. Через рясне її протікання на верхньому поверсі стало небезпечним використовування освітлення, розеток. Їх відключили, щоб дітей не вбило струмом. Тендер на ремонт даху не відбувся вже чотири рази. Очевидно, ніяк не можуть узгодити скільки кому заносити. Увійшли в осінь, зараз – зима. Усі бачать – яка. І спокійно на усіх владних рівнях констатують – чекайте весни. Тоді все почнемо по новому колу.

Змучений колектив чекає, бігаючи з мисками, відрами і ганчірками. Зауважу: школа визнана опорною і може прийняти до 800 учнів;

- віяльних відключень немає, хіба що почастішали «ремонтно-профілактичні» роботи. Тому світло періодично зникає. Раніше чомусь не захоплювались ними взимку, та й зараз ремонтники не «висять на дротах».

Тиск газу та його якість – це вже буденна ситуація. Як і платіжки наперед за його доставку. І це при тому, що за мережі у населених пунктах люди платили власні кошти. Спочатку мережі відійшли державі, а від неї – транзитом у приватні руки. Зрозуміло, не тих, хто оплачував їх прокладання.

Про ціну на тверде паливо (зокрема, дрова) вже й нічого говорити. За машину дров сьогодні раніше можна було купити «Жигулі»;

- введення з 2022 податку на присадибні ділянки та земельні паї (а це від 1,5 тис. гривень за гектар) обернулось тим, що за свою власність люди тепер мають платити. У деяких регіонах для цього їм доведеться докладати до коштів, отриманих від орендарів землі, щоб розрахуватися з державою. Тому люди зараз заворушились: якщо маємо платити такі податки, то краще продати землю, хай навіть за копійки.

У такий спосіб влада цинічно штовхає селян до продажу землі шахраям за безцінок. Ймовірно, саме для цього вигадали поняття “множинне громадянство” - щоб допомогти людям з-поза меж України стати на годину «українцями», для отримання можливості скупки нашої землі та перетворення України на плантацію. Станом на 16 грудня на Житомирщині вже продано більше 4,3 тис. га землі, а по Україні - 170 тис.

- система охорони здоров’я на місцях тримається на інерції (лікарні,

амбулаторії, ФАПи) та залишках ентузіазму медичних працівників.

Щоб обійти ст.49 Конституції: «У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена», наші керманичі додумалися як «обхитрити» Основний Закон. Заклади охорони здоров’я перейменували на підприємства, головні лікарі стали генеральними директорами. Відтак тепер їх можна ліквідувати, скорочувати, перепрофілювати, встановлювати платну медицину і т.п. У такий цинічний спосіб обійшли Конституцію, на якій лише грайливо клянуться.

Насамкінець про «Вовину тисячу» за вакцинацію. Ідея непогана, а її виконання – нікудишнє. Щонайперше по відношенню до старшого покоління у сільській місцевості. Де у нього та «Дія», тим паче, що з інтернетом не скрізь добре. Якщо вже пообіцяли, то просто віддайте гроші людям. Хай би щось придбали до святкового столу, мали можливість сплатити комунальні послуги, купити ліки тощо. Ще й хизуються своєю винахідливістю. Сором та й годі! Відповідно – прокльони людей. Вони усе бачили за роки незалежності та й до неї. Але такого зневажливо-нехлюйського ставлення до власного народу, як сьогодні, навіть донедавна не було.

Остання інформація: за реальні 200 гривень вже продають віртуальну «Вовину тисячу» через те, що більшість людей не зможе нею скористатися через «Дію» для «походів» у кіно, концерти, фітнес-клубу…

Залишається лише процитувати Гете:

«Мені нічого сказати про сонця та світи. Я бачу лише одні муки людини». Вони вже стали для неї нестепною нормальністю. Покірно-звично село очікує на новорічно-різдвяні свята.

Володимир Литвин, академік НАН України