Вінничанин Євгеній Литвак став фіналістом конкурсу рецензій від ВВС News

23 листопада 2021 ВВС News Україна опублікувало читацьку рецензію Євгенія Литвака на книгу "Спитайте Мієчку" Євгенії Кузнєцової, яка увійшла до Довгого списку Книги року ВВС 2021.

- Ви професійний читач?

- В наші дні читання – не дуже популярне хобі, але я люблю читати і не уявляю свого життя без книги. Я з легкістю читаю понад 100 книжок на рік, саме тому виділив окрему кімнату для бібліотеки. На мою думку, кожна людина, яка багато читає, може написати свою власну книгу. Нещодавно я закінчив свою книгу «Епоха слави та надії», яка написана в новому жанровому різновиді мережевої літератури – litwake. Крім цього, я зробив для тексту ілюстрації - картини олією «Люди-ящіри», і веду найбільший в Україні блоґ письменника й літературного критика.

- Чому у людей виникає бажання писати книги?

- Коли я почав вести індивідуальні літературні курси, у мене теж виникло це питання. Навіщо успішні дорослі люди платять мені гроші за те, щоб я вчив їх писати? Тоді я й знайшов відповідь на це запитання: для моїх клієнтів потреба створювати тексти є майже фізіологічною, як потреба народжувати дітей.

- У якому віці з’являється така потреба?

- Це, як правило, саме мій «контингент». Здебільшого це не студенти й не люди пенсійного віку, а ті, яким близько 30 років. Кожен з них має свою «недосказаність» - історія, якою вони хочуть поділитися.

- Чи є в їх історіях щось спільне, що їх поєднує?

- Звісно. Це банальне любовне потрясіння, яке призводить до емоційного вибуху і, як наслідок, переходить у письменницьке ремесло. Мені подобається фраза молодого письменника Мартина Якуба: «Для мене особистість автора невіддільна від його творів».

- З якими труднощами стикається людина, якій є що сказати, але яка ніколи не писали книги?

- Як правило, такі люди багато читають, інтуїтивно відчувають, як будувати свою історію, але допускають помилки під час побудови самого сюжету. У них виникає потреба в доброзичливому сценаристі, в ролі якого я й виступаю.

- Що вони читають найчастіше?

- Мої клієнти виросли на творах світових класиків, саме тому мені легко знаходити з ними спільну мову, використовуючи відомі приклади. Наприклад, мені достатньо сказати «Карл», і людина одразу розуміє, що йдеться про авто «привид шосе» з «Трьох товаришів» Ремарка.

- Чи буває у ваших слухачів страх невдачі?

- Написати погану книгу не страшно. Страшно, коли її несуть у видавництво або типографію, а потім вона потрапляю на книжну полицю магазину. А ще страшніше, коли вона там така не одна, і значна частина відділу сучасної української літератури стає набором поганих книжок.

- Останні дві Ваші рецензії на твори Макса Кідрука досить негативні. Скажіть, будь ласка, чи маєте Ви право писати негативні рецензії?

- Я вважаю, що маю таке ж право на відгук, як і будь-який читач. У наш час, коли книга стає інструментом комерції, читач набуває право залишати споживацький відгук на товар та його якість, адже книгу я купив.

- Так, але це лише одна сторона медалі. Якби кожен розглядав це питання тільки зі споживацької позиції, у Кідрука не було б фанатів. Як гадаєте?

- Якщо комусь твори Кідрука імпонують, то нехай читають. Проблема з Кідруком не в тому, що це погана література, а в тому, що це література вторинна. Читаючи його твори, відчуваєш, що ніби пережовуєшь вже пережовану жуйку. У такому випадку краще вже читати «короля жанру» Стівена Кінґа. Це те, з чого виріс сам Кідрук як письменник.

- Чи можете порекомендувати книги сучасних українських письменників?

- Думаю, що читача зацікавить роман «Сліди на дорозі» Ананьєва та «Фуга 119» Михайлишина. Адже Маркус заробив свій мільйон на дебютній книзі, а Михайлишина вважаю фаворитом у довгому списку «Книга року ВВС».

- У видавництво краще йти, коли написано декілька глав чи вся книга?

- Зі свого досвіду можу сказати, що підписав контракт з видавництвом, коли книга вже була готова. Якщо є закінчений твір з початком та кінцем, у ньому завжди можна щось скоротити, а щось – доповнити.

- Я маю свою історію та хочу написати книгу. Ви можете дати мені безкоштовну пораду?

- Ви бачили коли-небудь, як художник малює портрет? Він починає із загального контуру, робить загальні крупні штрихи, визначається із загальною композицією, добирає кольори, кут освітлення. Портрет не починають з деталей: з вуха чи ока, наприклад. Текст книги повинен бути структурованим. Мати хоча б вступ, основну частину і кінцівку.

- Після того, як розроблений план, що далі?

- Починайте з кінця. Ви повинні знати, до чого все йде. На цьому етапі головним є ваше розуміння того, яким буде фінал книги. Фінал – це висновок, концентрація головної думки, яку повинен «вхопити» читач. Коли я беру в руки гарну книгу, я розгортаю її з кінця й читаю. Я роблю це для того, щоб зрозуміти, як пише автор і яку мету він ставить. Хтось може зауважити, що така методика робить увесь процес читання безглуздим. Окей, можливо, вони мають рацію, але це вчить мене, як вести свого читача крізь історію, використовуючи реальний досвід. Я зрозумів, що справжній митець заздалегідь знає, чим все закінчиться. Письменник, якщо має дар, знає кінець свого твору ще до того, як починає писати. Саме тому це так важливо.