"Не дайте нам загинути": сімейний лікар помер від коронавірусу, ціле село злягло із недугою

Коронавірус продовжує стрімко поширюватися Україною, завдаючи невиправної шкоди здоров'ю громадян, руйнуючи чийсь бізнес або сімейне життя.

Як інформує "Hromdske", нещодавно в селі Нехаївка на Чернігівщині сімейний лікар помер від коронавірусу. Він обслуговував два села, і в Нехаївку приїздив двічі на тиждень. Нині людей лікують місцеві медсестри, або вони їздять в районну лікарню, що за 15 кілометрів. Нового сімейного лікаря досі не знайшли.  

У центрі Нехаївки людно — місцеві зібралися під новозбудованою, але зачиненою амбулаторією сімейної медицини. Усі тепло вдягнені. Медичні маски щільно прикривають носи.

"Оце збудували нам амбулаторію і загадали, щоб ми хоровод на Новий рік навколо неї водили, бо відкривати її не будуть", — розповідає місцева мешканка Тамара, опершись на велосипедне кермо.

"Казали, що вже все готово, але чомусь воду спустили. Чи то світло не провели… Нам ніхто не каже точно", — долинає з натовпу.

Утім головна проблема для мешканців Нехаївки нині не ця. Півтора місяця тому від коронавірусу помер сімейний лікар Віктор Толочко. Він жив і працював у сусідньому селі Шабалинові, а два рази на тиждень приїздив у Нехаївку. Місцеві уклали з ним декларації.

"Це було шоком, коли ми дізналися, що наш Толочко помер. Скажу вам чесно, після цього нам стало страшно", — каже мешканка Нехаївки Любов.

Відтоді люди не мають сімейного лікаря в селі. Вони звертаються до медсестер, які працюють у старій амбулаторії, або ж їдуть у районну лікарню в Коропі. Громадський транспорт туди не ходить, тому люди платять водієві з амбулаторії за бензин.

"За п’ятнадцять кілометрів триста гривень платиш. А коли болієш — хочеш чи не хочеш — треба їхати", — кажуть з натовпу.

"Ми боїмося одне одного, шарахаємося. Сидимо вдома, майже не виходимо. Бо ж не знаємо — ковід то чи не ковід", — каже Любов.

"Люди поголовно, сім'ями лежать. Такого в нас ще ніколи не було", — додає Марія.

Галина Негрій виходить в центр імпровізованого кола і починає розповідати історію про те, як захворіла її сестра.

"Спершу поїхала вона в Короп (районний центр) у лікарню. Їй зробили рентген, на якому виявили правосторонню пневмонію. Виписали антибіотики і відправили додому лікуватися".

Після трьох днів лікування жінці не ставало краще, було важко дихати. Вона знову звернулася до лікарки районної лікарні. Тест не призначали, але під'єднали до кисневого апарату на добу:

"І додихалася вона до того, що ледь не здохла. Кисень неякісний був. Її вирішили перевезти в іншу лікарню в Бахмачі. Коли приїжджає та "швидка", труповозка, холодна, нари голі, виходить фельдшерка в клейонках, і каже, що це ковідна машина. І лікарка теж дає виписку, що коронавірус підтвердився. Як так, якщо тест не робили, і за все лікування ми самі платили?"

За тиждень хвороби, розповідає Галина, вони витратили десять тисяч гривень. У лікарні, куди привезли жінку, спершу сказали, що в туалет всередині можуть ходити лише працівники.

"Нема сімейного лікаря, і ми нікому не треба. А жить же треба. Живий у яму не ляжеш, правда? Може, простіше прийти перестріляти нас усіх, зрівняти. Нема людей — нема проблем", — каже Любов.

За годину люди розходяться з-під зачиненої амбулаторії. На вулицях села одразу стає пусто.

"Так, а що у вас, температура? Ну я приїду до вас… Колись", — говорить телефоном сімейна медсестра Олена Омилечко. Щойно вона кладе слухавку, як їй знову дзвонять.

Олена раніше працювала з сімейним лікарем Віктором Толочком. Після його смерті вона залишилася сама.

Люди поступово переоформлюють декларації з сімейними лікарями з сусідніх сіл, але все одно в разі чого телефонують Олені.

"Фізично я вже не витримую. Навантаження дуже велике. Але розумію, що треба допомагати. У селі залишилися люди пенсійного і передпенсійного віку, а це група ризику. Я не можу їх покинути", — розповідає медсестра.

Щодня Олена працює з 8 ранку до 8 вечора — приймає людей в амбулаторії і їздить на виклики додому:

"Нічні виклики часто бувають. "Швидку" викликаю. Не було ще такого випадку, щоб "швидка" з району не приїхала".

Зазвичай Олена їздить до людей на виклики велосипедом. Але сьогодні, через те що випав сніг, до будинку хворої 71-річної Валентини її підвозить водій амбулаторії.

Олена заходить у хату. Із захисту на ній лише медична маска. Медсестра одразу прикріплює на палець жінці пульсоксиметр, щоб виміряти сатурацію:

Два тижні тому, 19 листопада, у Валентини підвищилася температура до 38, з’явився кашель.

"Я подзвонила Лєні. Кажу: приїдь, послухай, я заболіла. Вона приїхала, виписала мені ліки, їздила колола вранці і ввечері. Шість днів одними антибіотиками, а потім в Коропі приписали п’ять днів колоти два других антибіотики", — розповідає Валентина.

71-річна Валентина уже кілька тижнів хворіє на бронхопневмонію, але тест на коронавірус їй так і не робили.

У Коропську лікарню жінка їздила зі своєю односельчанкою. За дорогу кожна заплатили по 170 гривень. Рентген показав, що в жінки бронхопневмонія, але направлення на тест лікар не дав, бо не бачив у цьому потреби.

"Голова болить, у роті сохне, сили нема. Оце так і почуваю себе. Не хочеться нічого… Чаю попила уранці, скибочку з маслом намазала, оце й усе".

За декілька хвилин медсестра виходить з будинку і каже, що завтра Валентину будуть госпіталізувати в районну лікарню:

"Вона приймала антибіотикотерапію, гормональні препарати, відхаркувальні, але стан не покращився. Їй потрібне стаціонарне лікування".

В Олени знову дзвонить телефон, вона сідає в машину і поспішає на наступний виклик.

Окрім Олени, в старій сільській амбулаторії працює ще три медсестри.

Одна з них, Тетяна Ганжа, показує кабінет, у якому раніше приймав сімейний лікар Толочко.

"Якось це все так швидко сталося. У нього піднялася температура, і за тиждень він помер".

У день смерті лікаря Тетяні зробили ПЛР-тест, який показав позитивний результат. Два тижні вона лікувалася вдома і після повторного негативного тестування вийшла на роботу.

"Я чула, що людям зараз не призначають в районній лікарні тести, коли вони хворіють. Але мені тоді якось зробили. Може, злякалися", — каже вона.

Серед засобів індивідуального захисту в амбулаторії є: рукавички, маски, шапочки, нарукавники, фартухи та декілька костюмів.

"Страшно це все. А що робити? Привчаємо людей, щоб телефонували, якщо підозрюють ковід, щоб не йшли до нас. Ми підміняємо одна одну, крапельниці ставимо, уколи колимо, усі процедури робимо, які лікарі з району призначають, додому ходимо".

Селяни сушать одяг у лісі на території села Нехаївка на Чернігівщині.

Староста Нехаївського старостинського округу Сергій Саводченко каже, що медсестри, які працюють в амбулаторії, просто виконують свою звичайну роботу. Запевняє, що знає, що в село потрібно терміново знайти сімейного лікаря:

"Пройшло менше 50 днів, як сімейного лікаря поховали, не вирішиться це питання так швидко. І я знаю, що сімейний лікар потрібен, і в громаді знають. Ми навіть житло готові дати".

Саводченко переповідає історію, як декілька років тому в Нехаївку приїхав працювати молодий лікар. Йому дали будинок, де він поселився з сім’єю. Утім щойно в нього народилася дитина, і він відпрацював три роки, одразу виїхав з села.

"У село важко заманити спеціаліста, зрозумійте", — каже староста.

Про те, скільки людей в Нехаївці хворіє нині або вже перехворіли на коронавірусну інфекцію, Саводченко не знає. Смертей, каже, ще не було. Та й загалом, на його думку, ситуація не відрізняється від всеукраїнської.

"Я не відмовляюся від сімейника. Ну, був би він у нас, але чи вирішило б це проблему з тестуваннями? Я думаю, що ні".